«Я зрозумів, що майже все, що ми створили за ці роки, знищено». Історія розвитку, знищення та відновлення виробника Монтессорі меблів Wood and Hearts

Український виробник дитячих Монтессорі меблів Wood and Hearts три роки успішно продавав свої вироби на міжнародних майданчиках Amazon й Etsy. Та російський наступ у лютому 2022 знищив майже все, що будувалось кропіткою працею. Як компанії вдалося в реальному житті відродитися наче міфічний фенікс задля нових звершень, чому вважають Україну найкращою країною для виробництва, і навіщо українським підприємцям виходити на міжнародні ринки, розповів засновник Wood and Hearts Денис Шкрібляк.

---

Про мозочкову терапію, незграбні меблі та мільйон доларів в обігу за два роки

Все почалось з моєї молодшої доньки Полліанни, яка має алалію — розмовну затримку розвитку. Ми водили її до різних лікарів, але найкращий ефект нам давала мозочкова терапія, тобто вправи, де дитина виконує дві-три дії одночасно, навчаючись при цьому управляти своїм тілом через стимуляцію мозочка. Для занять мозочковою терапією потрібне спеціальне обладнання, тож ми почали думати, що б нам поставити вдома, щоб була змога займатись постійно, а не лише у лікаря. 

Так я відкрив для себе методики Монтессорі та Піклер, які теж мають у собі мозочкову терапію. Обладнання для виховання дітей за Монтессорі ідеально підходить для тренування мозочка. Але проблема була в тому, що таке обладнання, тобто меблі, дуже важко було знайти не те що в Україні, а й у світі. Оскільки на той час у мене вже був достатній досвід ведення бізнесів, замовивши собі меблі у столяра я подумав, а чому, власне, не почати їх продавати самому? Це дуже корисні речі, і їхня ефективність добре доведена. Я заглибився в літературу по Монтессорі, почав розбиратися в цій методиці та навіть запросив педагога допомогти зробити наші меблі повноцінно “монтессорівськими”.

Проте цього було недостатньо, адже стандарт цих меблів виглядав не дуже привабливо — вони трохи незграбні, не зовсім дитячі й не зовсім сучасні. Тоді як усі наші конкуренти робили саме стандарт, ми вирішили його осучаснити та зробити привабливішими для діток. Далі ми просто запакували все це у класний бренд. Ми не були єдиними на ринку, але ми проапгрейдили сам продукт, і це дало нам значну перевагу.

Власне, так і народився Wood and Hearts. А далі зіграло наше вміння продавати, висхідний тренд на Монтессорі меблі у світі та непроста логістика, через яку мало хто бажав заходити в нішу. Ми дуже швидко зросли — грубо кажучи, з десятків тисяч до сотень тисяч доларів в оберті на місяць майже за два роки. 

Про 24 лютого

Я живу в Ірпені, де і знаходилось наше виробництво. В перший день повномасштабної війни я прокинувся як зазвичай, вибухів не чув, але все прочитав з новин.  Деякий час намагався жити своє звичне життя, бо здавалось, що війна закінчиться у понеділок. З’їздив за продуктами про всяк випадок і поїхав в офіс на 9 ранку. До обіду ми з бухгалтером працювали, а потім вже стало зрозуміло, що все наближається до Ірпеня. Тоді я запропонував дружині з’їздити на пару днів на захід. Вона спочатку відмовилась, бо також вірила, що все скоро закінчиться. Ввечері того ж дня, коли вже бахкало дуже сильно прямо поряд з нами, ми швидко зібрали речі та поїхали до Буковеля. Там ми винайняли великий будинок і вивезли туди майже 30 людей з нашої ірпінської команди з їхніми близькими. 

Про розгубленість, віру та новий початок

Приблизно за місяць, коли Ірпінь все ще перебував під російською окупацією, мені подзвонив охоронець сусіднього з нашим підприємства. Каже: “У вас там щось горить”. Отримав від нього відео. Подивився і зрозумів, що майже все, що ми створили за ці роки, знищено. Складно передати свої емоції на той момент, але чого точно я не відчував тоді, так це розгубленості. Було чітке усвідомлення, що все відбудуємо. Я тоді ще абсолютно не уявляв як і що, але знав, що це буде. Навіть з’явилась така метафора в голові — ніби ми фенікс, що має постати з попелу. Власне, так воно і сталось.

У нас було два виробництва. Одне згоріло повністю, а в іншому було знищено все, окрім частини обладнання. Сировини не залишилось, а от обладнання, яке частково вціліло, це найдорожче з того, що ми коли-небудь купували. Тобто нам, можна сказати, пощастило.

Ми почали поступово відновлювати нашу роботу з того, що було. Перші два тижні ми лише відбудовували наш цех: лагодили стіни, вставляли вікна, ремонтували вціліле обладнання. І ось тут нам дуже допоміг Payoneer, надавши оборотний капітал, адже коштів критично не вистачало. Також ми потроху повертали працівників, щоб все це робити. Купили генератори, бо тоді ж електроенергії ще не було в Ірпені. Працювали на генераторах і вірили, що все відновиться. І коли за два-три тижні дали світло, у нас вже все було готово, щоб починати працювати.

Водночас ми почали думати ще над одним запасним виробництвом, бо розуміли, що така ситуація може повторитись. Спочатку планів, де його розмістити, було декілька: і Польща, і Туреччина. Але наразі ми зупинились на Україні, побудувавши ще один цех біля Львова. У світі дійсно небагато таких країн, які мають класних працівників, дуже розумних, талановитих, і не дуже високі ціни на електрику, в порівнянні з країнами ЄС. Тому в нас Україна для виробництва на зараз номер один. 

Про нові ринки

Думаю, для України було б дуже добре, якби більше бізнесів ставали експортерами на західних ринках. По-перше, це додаткова валюта в нашу країну, збільшення кількості робочих місць. Це піднімає зарплату в Україні, тому що йдеться про більш-менш стабільні ринки, що на сьогодні більш платоспроможні у порівнянні з нашим. По-друге, ті ж США, Європейський Союз — це країни, в яких все більш-менш стабільно вже багато років. Отже, вихід на міжнародний ринок дає більше стабільності вашому бізнесу, особливо на старті.