Понад 4,5 млн грн на Ukrainian Fashion Week: відверта розмова з генпродюсером Володимиром Нечипоруком

Фото: колаж Retailers

Через загострення російських атак Український тиждень моди UFW'26-27 перенесли з лютого на березень. Але він таки відбувся на вищому рівні. 

Головний редактор Retailers поспілкувався з генеральним продюсером Ukrainian Fashion Week Володимиром Нечипоруком про те, як модна індустрія виживає під час війни і скільки грошей тут обертається.

“Перший Ukrainian Fashion Week — як перший поцілунок”

— Наступного року Ukrainian Fashion Week виповнюється 30 років. Чим команда проєкту найбільше пишається за цей час? 

— Найголовніше те, що за всі ці роки ми не пропустили жодного сезону. Навіть коли почалося повномасштабне вторгнення, ми провели три сезони на різних міжнародних платформах.

Чим ми пишаємося? Україна стала країною з потужною fashion-індустрією. Наші дизайнери відомі у всьому світі. Їх можуть любити або не любити, але географія їхніх продажів вражає.

— Чи були за цей час моменти, коли доводилося швидко виходити з кризових ситуацій? 

— Організація тижня моди — це ефективна антикризова школа для менеджерів. Тут немає такого, що завершивши сезон, поставив усе “на паузу”, а через пів року повернувся і все з точністю повторилося.

Наприклад, цього року ми перенесли подію через обстріли Печерська. У “Мистецькому Арсеналі” не було ані світла, ані води, ані тепла. Але й у березні з опаленням не склалося. На початку монтажу в приміщенні було лише +8. Довелося швидко ухвалювати рішення і встановлювати промислові UFO, щоб моделі на подіумі не мали вигляд замерзлих людей. 

Якщо говорити про перший Ukrainian Fashion Week — він, як і в багатьох речах у житті (побачення, поцілунок, кохання), незабутній. Це неможливо повторити або забути.

Ми дуже вдячні дизайнерам, які нас підтримали, повірили в організаційну команду і у власні сили. Від самого початку, як на мене, все відбувалося на досить високому професійному рівні. Покази  у розкішних інтер’єрах Караїмської кенаси (Будинок актора), а свої колекції представили 13 дизайнерів. Серед них — Сергій Бизов, Лілія Пустовіт (тоді працювала для Дому моди “Екста”), Олена Ворожбит, Тетяна Земськова, Віктор Анісімов, Михайло Воронін, а також Дім моди “Хрещатик” та бренд RITO.

Показ UFW у далекому 1997 році 

За ці роки ми також пишаємося тим, що створили своєрідну творчу вертикаль. Вона починається з конкурсу молодих дизайнерів “Погляд у майбутнє”, у якому беруть участь ще зовсім молоді люди, які, можливо, навіть не до кінця визначилися з професією. Це додаткова профорієнтаційна робота, оскільки далеко не всі випускники профільних вишів стають дизайнерами. Бо крім таланту потрібні ще працьовитість, удача і вміння опинитися в потрібному місці в потрібний час.

Крім конкурсу в нас є програма “Нові імена”. Ми відстежуємо молодих дизайнерів, але не всі з них представляють свої колекції на подіумі. Наприклад, дехто обирає бути стилістом. 

Найскладніший період настає тоді, коли дизайнер ще молодий і недостатньо відомий, але вже має починати продавати свої роботи. Адже мода — це не лише творчість, а й індустрія, в якій важливі гроші та продажі.

"Досвід у fashion здобувається лише на практиці"

— Що б ви порадили молодим дизайнерам, щоб їхні колекції були комерційно успішними?

— По-перше, потрібно здобути фахову освіту. Ті, хто, умовно кажучи, намагається “проскочити” без бази, згодом стикаються із серйозними проблемами вже на більш дорослому етапі кар’єри.

Не варто боятися вчитися і йти на практику — наприклад, у ЦУМ, до дизайнерів або в ритейл. Навіть якісна освіта часто не встигає за змінами ринку, тому без досвіду зрозуміти індустрію неможливо.

Є базові речі, які формують мислення дизайнера як професіонала. Бували випадки, коли приходили люди, яким здавалося, що вони можуть працювати у fashion-індустрії, але це закінчувалося нерозумінням на рівні комунікації з оргкомітетом. Не кажучи вже про відсутність власного бачення, творчої концепції чи розуміння свого шляху.

Чимало таких історій завершувалися тим, що через два-три сезони люди просто йшли з індустрії. У когось закінчуються гроші, тому вони повертаються до попередніх професій, наприклад у банківську сферу.

Володимир Нечипорук

Правда в тому, що мода — це дорого і це “довгі гроші”. Потрібно інвестувати в колекцію заздалегідь. Навесні ти готуєш осінь-зиму, не знаючи, чи закуплять її байєри. І водночас уже маєш вкладатися в наступну колекцію, яку покажеш у вересні. А перші гроші можуть з’явитися лише наприкінці року (і то не завжди).

На практиці багато дизайнерів переживають складні періоди завдяки допомоги клієнтів. Особливо це стало помітно під час війни, коли симпатики брендів підтримували дизайнерів фінансово. Вони платили і казали “потім пошиєш”. 

Сьогодні також складно з логістикою. Порушені звичні маршрути, і немає прямих рейсів Київ — Париж чи Київ — Лос-Анджелес. Для іноземних партнерів часто незрозуміло, як українські дизайнери взагалі встигають виконувати замовлення і бути присутніми на міжнародних подіях. 

— Як молодим дизайнерам знайти своє місце у fashion-індустрії?

— Досвід здобувається лише на практиці. Багато відомих українських дизайнерів відкриті до молодих — вони беруть їх на стажування, навчають, допомагають знайти своє місце в ланцюгу виробничо-комерційних процесів. 

Наприклад, один із цьогорічних учасників “Нових імен” працював у Ельвіри Гасанової близько року. Інший молодий дизайнер готується до свого дебюту у новому сезоні й паралельно працює у продажах в ЦУМі. Багато хто проходив практику у Каті Сільченко чи Лілії Пустовіт. І це стало для них важливим етапом професійного становлення.

Водночас важливо розуміти: не обов’язково створювати власний бренд. Не всі витримують такий темп, а також навантаження на гаманець і нервову систему. Стабільність у колекціях і продажах приходить роками через помилки, досвід і численні “граблі”.

Серед відносно нових на UFW — бренд UPSLOWUSE 

— Наскільки показ на тижні моди визначає успішність українського бренду?

— Знаєте, коли до Ірини Данилевської приходять нові дизайнери, вона насамперед розмовляє з ними і чесно запитує: “Можливо, вам це не потрібно?”. Адже існує багато комерційно успішних брендів, які чудово працюють і без участі в тижнях моди.

Довідка: Ірина Данилевська — співзасновниця та голова оргкомітету Ukrainian Fashion Week, дружина Володимира Нечипорука.

Якщо ти вже потрапив на тиждень моди в Україні, Мілані чи будь-де — це як “рабство на галерах”. Ти вже змушений, хочеш чи ні, але кожні пів року випускати нову колекцію. Інакше клієнти та байєри подумають, що з брендом щось не так. У певному сенсі ти стаєш заручником цієї системи.

І тут важливо розуміти, що мода і одяг — це не завжди одне й те саме. На тиждень моди дизайнери виходять не просто з добре пошитими речами, а з певним естетичним баченням, ідеєю, перспективою. Це більше про концепцію, ніж просто про якісний продукт.

Я часто розповідаю молодим дизайнерам історію про покійного Михайла Вороніна. Якось я запитав його: “Чому ви не так часто берете участь у тижні моди?”. А він відповів: “Володю, зрозумій, я не дизайнер — я закрійник”.

І в цій фразі дуже глибокий сенс. Можна створювати чудовий, зручний, якісний одяг, який ідеально сидить — але це буде одяг, а не мода. І це абсолютно різні речі.

Через блекаути й холод шили у рукавичках

— Цього сезону в списку учасників бракує деяких гучних імен, які ми бачили восени — наприклад, Andreas Moskin. З чим пов’язана відсутність цих брендів і яка основна причина їхнього рішення не брати участь цього разу?

— Багато на що впливають складні зовнішні умови. У когось продажі пішли гірше, ніж очікувалося, у когось не вистачило бюджету на колекцію осінь–зима. Колекції на холодну пору року зазвичай дорожчі приблизно на 60% у собівартості, бо використовуються важчі й дорожчі тканини.

Також частина дизайнерів просто не встигає підготуватися. У когось можуть виникнути затримки з логістикою або інші організаційні проблеми.

Наприклад, у лютому Надя Дзяк за тиждень до події повідомила, що не встигає. Її команда в Дніпрі працювала в надзвичайно складних умовах: через блекаути й холод шили у рукавичках. Усе, що можна було зробити вручну, вони виконували, але процеси, які залежать від електрики, були недоступні.

Попри це показ перенесли, і Надя Дзяк таки встигла взяти участь у тижні моди зі своїм сильним перформансом. У нинішніх умовах сам факт проведення показів і участі дизайнерів викликає повагу.

Артперфоманс ROOT OF LIGHT

Чесно кажучи, складно до кінця усвідомити, як у стані постійної тривоги, страху, проблем із теплом та електрикою можна продовжувати творити. Це викликає щире захоплення, і я схиляю голову перед дизайнерами.

Як влучно зазначила голова оргкомітету, головний меседж — це “творчість проти руйнації”. Українська спільнота доводить, що країна продовжує творити, а “кацапія” продовжує руйнувати усе навколо.

Водночас на подіумах ми не бачимо мілітаризації. У 2014 році, коли тільки почалася війна, я слідкував за московським тижнем моди. Було відчуття, ніби війна для них стала естетикою. Наприклад, Єгор Зайцев презентував стилізовані куфайки, шинелі та піксель.

Українські дизайнери не спекулюють на цьому. Вони не створюють форму для подіуму, хоча в перші місяці повномасштабної війни активно допомагали — шили балаклави, футболки, спальники та інші необхідні речі. Тоді всі швидко зорієнтувалися і включилися в допомогу.

Бюджету на моду всім не вистачить

— Скільки зараз коштує участь у Ukrainian Fashion Week для дизайнерів?

— Для дорослих дизайнерів організаційний внесок становить приблизно 30 000 грн. Для молодих дизайнерів — 14–15 тисяч гривень. Це стосується учасників платформи “Нові імена”. Ці базові внески не покривають всіх витрат організаторів. Для цього залучаються рекламодавці.

— Яким є мінімальний бюджет на створення своєї колекції?

— Він у кожного різний. Усе залежить від тканин, складності виробів і масштабу. Але навіть якщо брати мінімально, наприклад, капсульну колекцію, то навряд чи вдасться вкластися менше ніж у 100–150 тисяч гривень. Адже крім власне колекції є ще супровідні речі: зйомка лукбуку, участь моделей, постановка показу, саундтрек, робота команди.

Останній Ukrainian Fashion Week обійшовся у понад 4,5 мільйони  

— Як змінилася витратна частина організації Fashion Week за роки війни? Чи залучаєте ви зараз донорів або партнерів для підтримки?

— Рекламодавці, як завжди, не поспішають збільшувати бюджети, а витрати постійно зростають. Бізнес у цих умовах теж не завжди має можливість вкладати більше.

Останній тиждень моди був особливо прикрим через зростання цін на пальне. У “Мистецькому Арсеналі” працюють генератори, бо світла там недостатньо. Витрати на освітлення, звук і всю технічну підтримку сильно зросли через подорожчання дизеля. Добре, що обійшлося без блекаутів, але гроші буквально “пішли в повітря”.

Уявіть, якби показ відбувався у лютому, як планувалося. Це був би пік кризи, і фінансові втрати були б ще більшими. Тому перенесення заходу стало справою долі, що тільки на краще. Раніше тиждень моди традиційно проводили в лютому,бо  ми вирішили вийти на міжнародний графік, щоб бути перед світовими тижнями моди.

Якщо показ відбувається після Парижу, то для світової преси вже менше інтересу — вони переглянули весь глобальний модний контент. Крім того, байєри у Парижі вже ухвалили б свої остаточні рішення по бюджету, і купувати колекції в українських дизайнерів було б не зовсім логічно.

— Ви згадали витрати на пальне та генератори. З чого ще складається бюджет і у скільки обійшлася організація останнього UFW?

— Оренда "Мистецького Арсеналу", меблів, забезпечення світла й звуку, сценографія для виставкових конструкцій, облаштування гримерок, клінінг, охорона, транспорт, ковролін, а також оплата роботи фотографів, відеографів і оргкомітету UFW — усе це перевищило 4,5 мільйони гривень. Проте ми ще не підбивали остаточні підсумки.

Творча криза — це частина професійного розвитку

— У професійному середовищі звучить критика, мовляв, дизайнери все рідше створюють щось принципово нове, хоча саме це і є їхнім завданням. Чи відчуваєте ви певну кризу ідей в індустрії?

— І так, і ні. Звісно, бувають творчі кризи, але це  нормально навіть для світових брендів. Преса іноді пише, що якась колекція невдала, але це не змінює загальної суті роботи дизайнера. Кожен із них розвиває свій стиль і вдосконалюється з часом. Серед них — Сільченко, Пустовіт, Літковська, Надія Дзяк, Фролов, Багінський і чимало інших.

Ми прекрасно розуміємо, що покупці модних речей купують не просто одяг, а емоцію. Якщо ця емоція збігається з баченням дизайнера — річ купується. 

Генеральний продюсер Ukrainian Fashion Week

Коли ми збираємо волонтерів на Fashion Week, я завжди кажу: “Діти, ми не продаємо хліб, воду чи життєво необхідні продукти. Ми продаємо емоції”. Тому потрібно посміхатися і приділяти увагу гостям, незалежно від їхньої поведінки.

Одяг для ветеранів — це не "подачка"

— Зараз на Fashion Week з’являється ще один важливий напрям — адаптивний одяг. Наприклад, покази Andreas Moskin та Sidletskiy були дуже вдалими. Чи цінова політика цих відомих брендів є доступною для людей, яким потрібен такий одяг?

— Зараз понад 2 мільйони ветеранів, а буде ще більше. Це величезний прошарок суспільства і це також ринок. Знаходити менеценатів, які б дарували їм одяг, — шлях в нікуди. Ми розуміємо, що одяг для ветеранів не може бути дешевшим і зробленим абияк, а ще він не може бути просто подарунком. Він має продаватися, можливо, зі знижкою. 

Функціональний одяг від Sidletskiy

Багато ветеранів кажуть, що вони готові купувати, бо не хочуть “подачок”. Це важливо, щоб не ображати їхню гідність.

Наприклад, висить костюм Andreas Moskin. Поряд бачимо такий самий, але з функцією для людини з протезом. Так от: другий має бути зі знижкою. 

За три сезони ми змогли створити перші пропозиції, але тепер завдання — сформувати попит. Хлопці і дівчата можуть відновлюватися кілька років. Під час цього вони носять лише спортивний одяг. Але коли починається період соціалізації — зʼявляється потреба вбратися інакше. Правильний одяг допомагає їм відчувати себе комфортно та стильно, навіть з урахуванням травм.

Ми конкуруємо з Парижем на рівних

— У соцмережах українці порівнюють українські модні покази з паризькими. На вашу думку, чи коректні такі порівняння, враховуючи те, в яких умовах працюють наші дизайнери? 

— Наші умови, відверто кажучи, мало кого цікавлять. Ми це розуміємо і з повагою ставимося як до дизайнерів, так і до самих себе. Але якщо прибрати етикетки умовно з Dolce & Gabbana і Літковської, а потім просто показати колекції без підписів, далеко не кожен зможе відрізнити, де який бренд (якщо це не впізнавані та знакові речі). 

Ми також конкуруємо з міжнародними брендами на рівні організації. Дійсно існують знакові світові шоу. Водночас багато вітчизняних  критиків, які порівнюють нас, насправді ніколи не були ані в Парижі, ані в Мілані, ані в Лондоні.

Я добре пам’ятаю, як на перших тижнях моди лунали зауваження на кшталт “А от у Парижі…” Але, наприклад, у Парижі часто взагалі немає гардеробів. Люди або приходять уже без  верхнього одягу, або тримають його в руках. У нас зараз теж немає гардеробів, але це вже пов’язано з безпекою і повітрянии тривогами.

Ми самі в перші роки відвідували міжнародні покази. Звертали увагу на те, як облаштований подіум, яка схема світла, як організований звук. І, по суті, там використовуються ті ж базові рішення: світло зверху, а звук спрямований у зал.

В організації показів складно вигадати щось кардинально нове. Моделі не будуть ходити по стелі, а глядачі — лежати у басейні на лежаках. Є усталені стандарти індустрії, яких дотримуються всі. Тому я готовий із відповідальністю сказати, що творчість українських дизайнерів і організація Ukrainian Fashion Week  не поступається світовій, а подекуди навіть більш прогресивна. 

— Ми бачимо українських дизайнерів на світових тижнях моди. Що це дає країні практично і як поява зірок у наших брендах допомагає просувати інтереси України?

— Культурна дипломатія — це ще одна функція, яка додалася до UFW. Наприклад, цього року посольство України у Філіппінах познайомило нас із філіппінським тижнем моди. Доїхати туди було дуже важко, але ми вирішили зробити цей крок. У них була окрема подія, де була присутня перша леді. Наші дизайнери (зокрема Надія Дзяк) представили там свої колекції на манекенах із відеозверненнями від Ukrainian Fashion Week та посольства. Ми говорили про Україну як про культурну і креативну державу.

Світ втомився від нашої війни. Багатьом треба пояснити: ми не маргінали. Ось просте запитання: чи можете ви уявити європейську цивілізацію без українських креативних індустрій? Ні? Бо це реально круто. Тоді допомагайте — впливайте на керівництво своїх держав і працюйте з нами.

Дипломатична робота працює. Коли українські дизайнери працюють із міжнародними зірками, це впливає на мільйони фанатів. Якщо в неї в соцмережах з’являється сукня від Frolov — люди чують про Україну. Також пригадую, як Мадонна вийшла на концерт із синьо-жовтим прапором. Це було її особисте рішення, напряму пов’язане з українським дизайнером Русланом Багінським. Вони друзі, і саме від нього вона дізналася, що у нас відбувається. Це прямий канал комунікації, а не пресрелізи.

Для нас це ще й можливість розповісти про реальний стан справ. Наприклад, як наші дизайнери взимку шили  в холодних майстернях у трьох куртках. Крім того, нашим дизайнерам також непросто емоційно. Як люди мистецтва, вони потребують натхнення. Але де його взяти? Я досі вважаю це феноменом. Все складно, сумно, важко — але вони надихнулися. І цим надихнули суспільство. Своїм прикладом і своїми колекціями вони дають людям силу рухатися далі.​​​​​​​​​​​​​​​​

"Бачу колекції лише на бекстейджі"

— На вас як на генпродюсері багато організаційних питань, ви встигаєте відвідувати покази? Які запамʼяталися найбільше?

— Традиційно я дуже рідко відвідую покази. По-перше, бігаючи по “Мистецькому Арсеналу”, я бачу колекції на бекстейджі і цього мені досить.

Я більше довіряю фахівцям, які краще знаються у показах. Коли починається показ, у мене є хіба 15 хвилин, щоб випити кави, перекурити і трохи видихнути, бо наступний показ — це вже інша вистава, інші гості, інші організаційні моменти.

Ірина встигає одночасно і на показах сидіти, і всі оргмоменти контролювати. Щоб так робити, треба бути Данилевською. Іноді я заглядаю на репетиції, щоб побачити, які бувають постановки. Це теж цікаво.

Без благодійності мода виглядала б нещиро

— Я бачив у вас на Facebook дописи про учать у цікавому проєкті "Обличчя героїв". Розкажіть про це.

— Зараз збирати кошти непросто. Тому хочу подякувати дизайнерам, які залучають свої аудиторії. У 2024 році ми проговорили з ними, що без благодійної складової усе не матиме сенсу, бо виглядатиме нещиро.

Дизайнери знаходять різні формати допомоги. Хтось донатить із показів, хтось проводить аукціони. З боку Ukrainian Fashion Week ми запустили ініціативу "Обличчя героїв" для підтримки та реабілітації військових із мінно-вибуховими травмами обличчя.

Для одного з вечорів ми обрали культовий київський "БарменДиктат". У меню з’явився благодійний коктейль “Усмішка Героя”. Весь прибуток від продажу пішов на фінансування складних імплантатів для реконструктивних операцій.

Для участі я запросив двох особливих гостей. Першим був Ярослав Шарко з позивним "Гіпократ". Він бойовий медик, який рятував життя на нулі, а тепер є моделлю на Ukrainian Fashion Week. Востаннє він ходив на показі SIDLETSKIY. 

Саме йому належить фраза, яка облетіла інтернет після минулого показу: “Одна нога на Донбасі, а інша — на подіумі Ukrainian Fashion Week. Ніколи не знаєш, як може повернутися доля”. Другим гостем був “Бармен”, офіцер спецпідрозділу “Крила Омеги”. Він приїхав з гарячого Покровська. А я того вечора особисто асистував за стійкою.​​​​​​​​​​​​​​​​

Володимир за барною стійкою 

— Чи є ще щось, що ви хотіли б спробувати задля благодійної мети?

— У мене ще не зʼявилося такої еротичної фантазії.

Що з української моди потрапить у музеї

— Що із сучасної української моди обов’язково мало б увійти до музею моди через 50 років? Які, на вашу думку, речі точно варто зберегти й представити як знакові для майбутніх поколінь?

— Насправді таких речей багато. Наприклад, під час останнього сезону у центрі холу “Мистецького Арсеналу” була представлена тематична sustainable-експозиція — зокрема куртка з переробленого деніму. І не тільки. Думаю, саме такі речі, пов’язані зі сталим виробництвом, матимуть особливу цінність у майбутньому.

Точно мусять бути корсети Івана Фролова, які вже відомі в усьому світі, а також головні убори Руслана Багінського. Окремо варто згадати Надію Дзяк з її впізнаваними рельєфними формами та Юлію Паскаль із сучасними витинанками.

Світові зірки, яких одягав український дизайнер Іван Фролов

Є дизайнери, від творчості яких виникає відчуття, ніби речі з музейної експозиції одразу потрапляють на подіум. Йдеться про сучасну інтерпретацію української етніки — вона виглядає надзвичайно сильно й самобутньо. У кожній колекції бачу речі, які цілком заслуговують на місце в музеї.

Крім того, деякі майстерні вже мають у своїх архівах сотні автентичних вишиванок із різних регіонів України. 

— Що скажете тим, хто вважає, що через війну в Україні “мода взагалі не на часі”? 

— Я процитую ветерана Олексія Міщенко: “Fashion Week — це більше, ніж мода. У часи випробувань особливо важливо не втрачати відчуття краси, творчості та життя”. Якщо цього не буде — що ми захищаємо? Ми з Ірою не виїхали у перші дні повномасштабного вторгнення їз принципу, що якщо ми поїдемо, кого будуть захищати наші хлопці і дівчата? Невже будинки і асфальт? Захищають людей і те, що вони створюють. 

Хтось скаже, що йому “не цікава мода”. Не вірте цьому, адже людина все одно обирає одяг  для різних ролей в своєму житті : для роботи, відпочинку чи хобі. Коли людині потрібно піти у басейн, вона не шукає у шафі піджаки. Аналогічно з походом до театру. Мода — це костюм для ролі, яку ти маєш відіграти у моменті. 

Багато людей, мають стереотип, що мода — це натовп диваків. Під час одного з тижнів моди я познайомився з чоловіком, який щодня з’являвся у цікавих, продуманих образах. Згодом з'ясувалося, що він обіймає керівну посаду у відомому банку. Він розповів, що в повсякденному житті змушений носити класичний костюм і краватку, адже цього вимагає робота. А от Fashion Week для нього — це можливість самовиразитися та втілити свої творчі ідеї. У таких образах він, звісно, не може прийти в офіс.

Комусь вдалося створити вдалий лук на подію, комусь — не дуже, але це нормально. Ніхто ж насправді не знав, яким “має бути” результат. До того ж камера не завжди передає те, що ми бачимо наживо. На сприйняття впливають світло, рух і атмосфера. Те, що виглядає яскраво в реальності, на фото чи відео може виглядати зовсім інакше.

А ще варто пам’ятати, що людина ж не прийшла так феєрично одягнена в лікарню чи на похорон своєї бабці. Вона прийшла на fashion-подію — місце, де кожен хоче проявити себе, відчути себе креатором, показати свою індивідуальність.

Особливо зараз, після складної зими, події на кшталт Ukrainian Fashion Week стають формою арттерапії. Можу із відповідальністю сказати, що це один із способів боротьби з ПТСР. Той факт, що творчість і мода можуть працювати як терапевтичний інструмент, підтверджують психологи.

Коли ресурси вичерпуються, приходять дурні думки

— Нещодавно ви  у одному зі своїх дописів заявили про розлучення з Іриною Данилевською. Згодом видалили його. Що сталося і чи ці особисті події вплинуть на вашу спільну роботу над Ukrainian Fashion Week?

Ірина і Володимир. Фото: Jetsetter

— У спорті буває фальш-старт, а в мене цього разу стався фальш-фініш. Це був емоційний, ситуативний момент. Зрозумів, що часто переоцінюю свої емоційні ресурси. Коли вони майже вичерпуються, приходять дурні думки. На щастя, нічого серйозного не сталося. Після цього трохи відіспалися,  заспокоїлися і продовжили активну роботу над наступним сезоном! 

Автор: Пилипчук Михайло