“У матчі, як у житті, головне дочекатися свого шансу і вхопитися за нього.” Витримки із книги Алекса Ферґюсона “Як стати чемпіоном”

У керуванні бізнесом багато спільного з керуванням футбольним клубом. Видавець Retailers Юлія Бєлінська рекомендує всім керівникам книгу видатного тренера “Манчестер Юнайтед” Алекса Ферґюсона “Як стати чемпіоном”, що вийшла у видавництві “Наш формат”

---

Шотландець Алекс Ферґюсон був тренером команди “Манчестер Юнайтед” протягом 26 років, з 1986 по 2013 роки. За ці часи команда отримала найбільше трофеїв, аніж за всю свою попередню історію, “МЮ” отримала 13 перемог в англійській “Премєр Лізі” та дві перемоги в “Лізі Чемпіонів”. В цій книзі Фергюсон розповідає про себе, і про ті принципи, яких він дотримувався у керуванні клубом.

Важливість дисципліни та дотримування плану

Питання дисципліни хвилювало Ферґюсона всю кар’єру. Коли він обговорював в 1986 році із власником клубом пропозицію очолити “Манчестер Юнайтед”, той обмовився, що деякі гравці забагато п’ють і тому клуб зацікавився кандидатурою Ферґюсона через репутацію тренера, який цінує дисципліну і не терпить неналежної поведінки. Він дійсно ставив дисципліну на перше місце, бо коли нехтуєш дисципліною, то можеш забути про успіх і посіяти анархію. Це коштувало декількох титулів. Якось тренер дізнався що троє футболістів розважалися у місті в на Різдво, і коли прийшли наступного дня на тренування, то виглядали поганенько. Тренер  відрахував їх з числа футболістів, які готувалися до наступного матчу, програли його, втратили важливі очки і поступилися титулом “Манчестер Сіті”. Але Феґюсон досі переконаний, що у довгостроковій перспективі принципи важливіші за раціональність

“Якщо  вам вдасться зібрати команду з 11 талановитих гравців, які не відволікаються на тренуваннях, не забувають про дієту, достатньо сплять і скрізь приходять вчасно, ви вже майже на півдорозі до трофею. Ви не повірите, скільки клубів не можуть із цим упоратись”

Футбол – емоційна гра, і коли вона складається погано, гравці (особливо молоді) починають  діяти серцем, а не головою. На думку Ферґюсона, це абсолютно зайве. Його підготовка була спрямована на те, щоб футболісти на губилися у стресових ситуаціях.

“Всі наші вправи на тренувальному майданчику: всі тактичні заняття та аналіз гри суперників повинні були показати футболістам, як важливо дотримуватися плану. Дуже складно змусити пристрасну людину бути терплячою. Утім, ми часто виривали перемоги на останніх хвилинах, після того, як методично висмоктували з опонентів усі сили. У матчі, як у житті, головне дочекатися свого шансу і вхопитися за нього”.

Фото: mediasport.ua

 

Роль лідера у мотивації підлеглих

Деякі тренери намагаються подобатися гравцям, бути для них своїми. Алекс Фреґюсон переконаний, що це хибна стратегія. Лідерові не потрібно, щоб його любили, часом корисно, щоб боялися, але головне – щоб поважали. Існують природні межі, яких не можна перетинати. Необхідно тримати дистанцію.  Наприклад, Ферґюсон завжди їздив на передньому місці в клубному автобусі і гравці його ніколи не запрошували на вечірки після завершення сезону. Тренер не може бути сентиментальним із футболістами. Не можна надто зближуватися з людьми, з якими працюєш. Цю прив’язаність можна лише показувати лише, коли вони потрапляють у халепу і їм потрібна ваша порада.

Ще один ключовий момент мотивації – це послідовність. Як лідер, ви не можете собі дозволити кидатись у крайнощі. Люди мають відчувати, що ви абсолютно впевнені в своєму підході. Якщо ви не здатні це демонструвати, то дуже швидко втратите контроль над командою.

“Мені завжди вдавалося більше витиснути з гравців за допомогою похвали, а не критики. Футболістам, як і всім іншим людям, притаманний величезний спектр емоцій від болісної невпевненості до роздутої самооцінки. Дуже важливо вміти визначити, я якій точці перебуває гравець того чи іншого дня. Якщо хочете навчитися мотивувати людей, треба знати, коли тиснути на їхню слабкість, а коли – на самовпевненість. Люди працюють краще, коли знають, що заслужили довіру свого лідера”. 

 

Самовпевненість та поразки

На думку Ферґюсона самовпевненість – це хвороба, особливо для людей та організацій, які встигли відчути смак успіху. Це нагадує те, як дерево гниє зсередини. Якщо це починається, невтішний результат ви не помітите, доки не буде вже занадто пізно щось робити. В “МЮ” теж не було від цього імунітету. У листопаді 1998 року команда  вела 3:0 у матчі проти “Блекберн Роверз”, і, здавалося, тримала перемогу в руках. Тим паче, суперник грав удесятьох. Однак в останні 25 хвилин “Блекберн” зумів забити два м’ячі. “МЮ” розклеївся, на полі почався хаос. “Ми грали на відбій, і я сказав собі: “Якщо ми програємо, я вб’ю кожного гравця. Ми таки втримали мінімальну перемогу, але через власну зухвалість, можливо, спровоковану моїми замінами, мало на зганьбилися”, – пригадує тренер.

Втім, поразки трапляються з усіма. Когось усвідомлення цього факту змушує ціпеніти, а когось мотивує. Внутрішнє прагнення Алекса Ферґюсона уникати помилок завжди стимулювало досягати успіху.

“Прикра поразка може сильно вдарити по групі людей. Вона здатна похитнути їхню впевненість і призвести до тривалих наслідків. Коли ми програвали важливий матч, у якому добре грали, я намагався багато не говорити. Ніхто не сприймає інформацію як слід у такі миті. Можна розливатися словами підтримки, але вас не почують. Тож я просто ленько плескав кожного футболіста по голові. Вони все розуміли. У футболі навіть хвилина слабкості здатна так зарядити вашого суперника, що він переверне хід подій на свою користь. Коли ви зазнаєте крупної поразки, вона довго вас переслідує. Байджуе скільки коректив ви зробите до наступної гри, всі пам’ятатимуть вашу невдачу. Гравці це знатимуть, уболівальники це знатимуть, а журналісти поводитимуться, наче шакали. Якщо одразу не взяти себе в руки, стане ще гірше, І навпаки: коли ваш суперник думає лише як не пропустити, вважайте, що виходите на поле, маючи один-два голи в кишені”. 

Конкуренція та відкритість

 Одна з характерних рис лідера – готовність ділитися інформацією. Видатний лідер завжди не проти поділитися своїми знаннями. Ферґюсона цьому навчив інший тренер, Боббі Робсон з “Іпсвич”. Якось він запросив Алекса на тренування своєї команди, де Фергюсон побачив кілька прийомів, які потім використовував під час тренувального процесу. Алекс подумав, що це був широкий чоловічий жест, і взяв його на озброєння, і дозволив приїжджати тренерам з усіх куточків світу на тренувальну базу “МЮ” та вчитися.

Втім, не можна  допускати, щоб ваші опоненти визначали вашу стратегію. Роками “Манчестер Сіті” діяли, опираючись на “Манчестер Юнайтед”. Їхній президент Пітер Свейлз постійно казав: “Ті, через дорогу.” “Манчестер Юнайтед” не йшов йому з голови. Замість того, щоб думати, як розвивати “Сіті”, займаючись тим, що від нього залежить, він думав про “МЮ”. Це безглуздя. Тим не менше цілком, можливо вчитися у своїх суперників, намагаючись перевершити їх.

“У період між 1994 та 1999 роками таку роль для “МЮ” виконував “Ювентус” під керівництвом Марчело Ліппі. Вони грали на такому рівні, якого я хотів досягнути. Я захоплювався Ліппі. Він мав неперевершене відчуття стилю. Зрештою, я пережив один із найкращих вечорів у своїй кар’єрі, коли протистояв йому в півфіналі Ліги Чемпіонів в 1999 році. Після 11 хвилин матчу ми поступалися італійцям 2:0, але зуміли перемогти 3:2 і дістатися фіналу в Барселоні.